Інститут геологічних наук Національної академії наук України

До 90-річчя Євгена Петровича Гурова

24 березня виповнюється 90 років від народження видатного геолога та всесвітньо відомого дослідника імпактних структур Гурова Євгена Петровича (24.03.1934 – 19.07.2022).

Євген Гуров – доктор геолого-мінералогічних наук, лауреат премії НАН України ім. П.А.Тутковського, більше 45 років пропрацював в Інституті геологічних наук Національної академії наук України. Нам пощастило, що ми працювали поряд із такою людиною. Яскравий вчений, захоплений своєю справою, і дуже світла, хороша людина. Надзвичайно творчий і системний, працюючий за будь-яких обставин щодня. Геологія для нього була і покликанням, і хобі. Після завершення робочого дня, він займався обробкою каміння, за своє життя зібравши у своїх мандрах одну з найкращих в Україні колекцій мінералів.

В Інституті геологічних наук Євген Петрович вивчав катастрофічне (імпактне) кратероутворення, шукав та діагностував імпактні структури, вивчав їхню будову та трансформацію порід під впливом метеоритних ударів. Ця галузь науки, яка донедавна здавалася багатьом геологам України спірною, активно розвивалася у світі. Натепер в світі підтверджено близько 170 імпактних структур, з них 8 знаходяться в Україні. Український кристалічний щит, подібно до Балтійського та Канадського щитів, сприяв гарній збереженості цих структур. Вік імпактних структур на Українському щиті коливається від 445 млн. років (Іллінецька структура) до близько 65 млн. років (Бовтиська структура). Остання є найпопулярнішою у фахівців, бо утворилась на крейдо-палеогеновому рубежі, що було підтверджено Євгеном Гуровим у співпраці з ученими з Великобританії Д. Джоллі, С. Келлі та іншими). Його утворення відбулося одночасно з кратером Чиксулуб у Мексиці, який спричинив масове вимирання органічного світу Землі наприкінці мезозою. Євген Гуров вивчав й інші українські структури, наприклад, кратер Західний, де ним було знайдено родовища алмазів імпактного походження, Оболонську структуру у мілководному морському басейні на північно-східному схилі Українського щита.У 2017 році ним було підтверджено метеоритне походження Кам’янецької структури.

Багато років Є.П. присвятив вивченню структури Ельгигитгин. Це озеро-кратер діаметром 12 км на Алданському нагір'ї на Чукотці (рис. 1). Структура була виявлена та описана як гігантський вулканічний кратер у 1933 році. Євген Гуров та його колеги (дружина Олена Павлівна, Р.Б. Ракицька та інші) вперше побували на ньому 1977 року та підтвердили його імпактне походження. Продовжуючи дослідження у 1980-ті роки вони описали будову кратеру та основні типи порід – продуктів ударного метаморфізму. Згодом цей кратер став об’єктом численних досліджень західних фахівців, а у 2009 році було втілено проект Міжнародної континентальної програми наукового буріння (ICDP), результати якого були висвітлені у спеціальному випуску журналу Meteoritic and Planetary Science Цей випуск журналу було присвячено також і Євгену Гурову (рис. 2) (https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/maps.12151).

Євген Гуров та його група працювали й з іншими кратерами такими як Каракуль, Логойський, Ротмістрівка, серія кратерів Мачі та інші.

Сучасні методи аналізу, такі, як електронна мікроскопія, дали нові можливості для вивчення зібраних у попередні роки зразків порід, й побачити «очевидне – неймовірне», як казав Євген Петрович, наприклад, що особливі умови, які виникають при метеоритному ударі, в деяких випадках можуть призводити до консервації флори, що сублімувала в бульбашках повітря імпактних порід. Спочатку цей феномен було встановлено у породах кратера Ельгигитгин (3.6 млн років). Наступним кроком стала робота з професором Френчем, відомим своїми роботами з вивчення кратера Садбері в Канаді. Давні породи Садбері (1.85 млрд років) також містили залишки палеофлори. Ця знахідка мала революційний характер, загалом, ці роботи ілюструють талант Євгена Петровича – у багато разів досліджених речах знаходити те, на що дослідники раніш не звертали увагу, відкривати нові наукові перспективи. Ця здатність проявилося й у останній роботі Євгена Петровича, в якій він разом з В.В. Пермяковим досліджуючи породи Онапінг кратеру Садбері знайшли та описали мікросферули різного складу. Найбільш високотемпературні мікросферули з вольфраму, що, за їх припущенням, утворились на ранніх стадіях після удару, надають можливість оцінити температурні умови в момент утворення кратеру.

Євген Петрович був широко відомим й шанованим серед колег по всьому світу. У річницю його смерті у 2023 році журнал Meteoritic and Planetary Science присвятив статтю його пам'яті (https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/maps.14053). Стаття була написана його колегою, співавтором та другом Крістіаном Кеберлем, колишнім директором Віденського музею природознавства, та висвітлює яскравий життєвий та науковий шлях Євгена Петровича Гурова та його внесок у дослідження історії розвитку планети Земля (рис. 3).

news 2024 03 13 1

Рис.1. Кратер Ельгигитгин, Алданське нагір’я, Чукотка.

news 2024 03 13 2

Рис. 2. Стаття про Євгена Гурова у журналі Meteoritic and Planetary Science, присвяченому дослідженню кратера Ельгигитгин за проектом Міжнародної континентальної програми наукового буріння

 


news 2024 03 13 3Рис.3. Стаття пам’яті Євгена Гурова у журналі Meteoritic and Planetary Science